alex_oleynik (alex_oleynik) wrote,
alex_oleynik
alex_oleynik

Справи судові, або як Білозерська викликала міліцію :)

Оригинал взят у bilozerska в Справи судові, або як Білозерська викликала міліцію :)
IMG_8849

Ви ж знаєте, як я це все люблю, так? І можете собі уявити, як мене треба довести, щоб я, у здоровому глузді і тверезій пам’яті, з власної волі викликала міліцію?
Сьогодні це нарешті сталося. Вперше в житті, мабуть.

Перш за все, щоб не забути - зранку була на суді над "васильківськими "терористами". Він мав початися об 11-ій, але почався десь о 13:30. Суддя Бурбела одразу ж відклав судове засідання до 10 липня 15:00, оскільки не з’явилися обидва адвокати підсудного Ігоря Мосійчука, якого Бурбела видалив із зали до кінця розгляду, а згідно закону, у таких випадках присутність захисника є обов’язковою.
Обидва адвокати перебували на інших судових засіданнях, суддя Бурбела прийняв рішення поскаржитись на них у кваліфікаційну комісію.

По-друге, сьогодні обирали запобіжний захід для активіста Сергія Бойка. Він - підозрюваний у справі про сніжки і отримав підписку про невиїзд.

По-третє, сьогодні судили "руйнаторів Леніна", які у червні 2009 року пошкодили "бесарабського Ілліча". Це п’ятеро хлопців: Микола Коханівський, Андрій Тарасенко, Іван Срібний, Богдан Франт та Олександр Задорожний. Їм інкримінували статтю 296 («Хуліганство»), яка передбачає до 5 років позбавлення волі. Увесь час хлопців захищав найкращий адвокат політв’язнів і за сумісництвом голова Житомирської "Свободи" Сидір Кізін.
Сьогодні хлопці сказали своє останнє слово в суді, завтра прозвучить вирок. Прокурор просить для Коханівського 4, а для решти хлопців 3 роки позбавлення волі з відстрочкою (!)

Перш ніж процитувати Вам останнє слово і показати коментар Коханівського, розкажу про міліцію.

Коротше, сьогодні, як і щоразу у багатьох судах Києва, журналістів, яких зібралася сила-силенна, не пропускали до будівлі суду з фотоапаратами і відеокамерами. Що є незаконним, оскільки приміщення суду - громадське місце, і знімати там можна всюди, крім судової зали під час судового засідання (якщо нема дозволу судді на зйомку).
Грифонівці, старшим серед яких був молодший лейтенант Гордійчук Максим Миколайович, посилалися на розпорядження голови суду, яке висить у них на стінці:

IMG_8843

Це розпорядження, як вже йшлося вище, є незаконним (суди досі не привели свої внутрішні інструкції у відповідність до закону "Про інформацію", де сказано, що тільки закон може обмежити право журналіста на зйомку - а розпорядження судді законом не є). Але більше того - у розпорядженні сказано лише про стаціонарну фото- та відеотехніку, ясна річ, що звичайні фотоапарати і любительські відеокамери не є "стаціонарними". Ми все це пояснювали, посилалися на ст.171 ККУ - про перешкоджання діяльності журналістів. Глухо.

Коротше, в мене луснув терпець, я проконсультувалась з медіа-юристом і викликала міліцію, задокументувала дане порушення і написала заяву про злочин. Будемо тепер добиватися, аби ці інструкції були скасовані і нашу апаратуру можна було вільно проносити у всі суди, а не лише у деякі. Сподіваюся на допомогу колег.

Поки міліція їхала на виклик, Сидір Кізін поговорив із суддею, і той розпорядився, щоб нас пропустили і дозволили зйомку, включно із судовою залою до початку засідання. (Хоча на зйомку у самій будівлі нічиїх дозволів не потрібно).
Я встигла забігти до зали і зробити нашвидкуруч кілька кадрів:

IMG_8850

IMG_8854

IMG_8856

IMG_8858

IMG_8859

IMG_8845

IMG_8848

Далі почалося засідання, Микола Коханівський почав казати останнє слово - і тут мені телефонують, що приїхала міліція. Довелося залишити суд і писати ці заяви. (Саме ж через це журналісти і не скандалять особливо, а мирно залишають техніку в сейфах і тихо знімають на мобілки - бо підняти бучу означає прогавити суд, а їх керівництво висвітлювати суд послало, а не права відстоювати).

На вулиці стояла велика група підтримки, зокрема, свободівці:

IMG_8841

Отже, пишу я це повідомлення про кримінальне правопорушення... У добровільні свідки прийшла пані Любов С. Побачивши мене у міліцейській машині, люди вирішили, що мене затримано, хоча я з машини переконувала їх, що це не так :) Мабуть, ще трохи - і вони б почали блокувати машину :)

А тепер, нарешті, останнє слово в суді (аудіозаписом, з якого я зробила розшифровку, зі мною поділився пан Андрій Дзиндзя з "Дорожного контролю", за що йому щиро вдячна):

Повний текст останнього слова в суді Миколи Коханівського:

- Ваша честь, що я можу сказати з приводу того, що сталося 4 роки тому? Так, ми розбили пам’ятник кату українського народу. Це є без перебільшення, бо Володимир Ульянов, більше відомий як Володимир Ленін, є одним з основоположників того (нерозбірливо), що стався у нашій державі. Тих трьох голодоморів, що відбулися у цій державі і винищили кращих людей нашої нації. Тому ми з побратимами пішли на цей крок абсолютно свідомо.

У мене є своя мотивація щодо цієї постаті, яка і дотепер, на жаль, стоїть на Бесарабській площі. У 1932 році від голоду загинув мій дядько. Також була репресована більша частина моєї сім’ї. (нерозбірливо) Ще декілька братів мого діда по матері змушені були вночі виїхати з села, позаяк наступного дня їх за те, що були куркулями, вивезли б до Сибіру.
Мого діда по батьку розстріляли у 1940 році. Він був, до речі, більшовик, але совіцька влада на це не зважала. Моя бабуся дізналася, що з ним сталося, лише після війни, тому що совіцька влада приховувала свої злочини.
Тому в мене свої мотиви. Я помстився, як міг. Це те, що з мого особистого.


Також я як громадянин виконував укази Президента України про знесення пам’яток тоталітарного режиму. На жаль, держава за всі ці 20 років не спромоглася розібратися з тими пам’ятниками, які й досі, як якесь ярмо, тяжіють над цим народом, стоячи на центральних площах України.


Тому ми, як українські націоналісти – український націоналізм в цій державі вже існує давно, і він, власне, виборов цю державу, і продовжує. Держава недобудована, ми її розбудовуєм. Зокрема, виконуючи укази своїх президентів.


Тому я не вважаю ні себе, ні своїх побратимів винними в тому, в чому нас звинувачують, а саме у хуліганстві. Це не було хуліганство, позаяк для нас це був акт громадської дії, встановлення історичної справедливості. Ми не бешкетували в цей час, ми були вдягнені у вишиванки. Я виголосив промову, навіщо ми це робимо. І це був якраз день народження Романа Шухевича, Героя України, генерал-хорунжого УПА Романа Шухевича. І я також сказав про те, що виконую накази українських президентів.

З такими настроями, а ніяк не з хуліганськими мотивами ми прийшли до цього пам’ятника, я поліз і пошкодив його.
Я не завдав шкоди ніякому громадянину. Коли я злазив, я попереджав громадян, щоб убік ішли, бо в цей час вже була міліція поруч, і хлопці стояли лише ті, хто підтримував драбину. Наші дії ніяк не можна кваліфікувати як хуліганство, тим більше, з якимсь цинізмом і неповагою до українського суспільства. Навпаки – ми поважаємо українське суспільство. Ми живемо заради цієї нації. І все, що ми робимо, присвячено (нерозбірливо). Тому всі ці звинувачення, які нам висувають, я вважаю надуманими. І те, що на сьогодні Україна ще не є у повному обсязі Українською Самостійною Соборною Державою – не ми в цьому винні. Тому ми сьогодні тут, на цій лаві підсудних. Ваша честь, прошу вас на це зважити. Я сказав те, що сказав. Дякую за увагу.

Розшифрувати останнє слово решти підсудних проблематично через те, що їх на записі погано чути (вочевидь, Коханівський говорив чіткіше або голосніше).



І трохи відео.

Від журналістів docnews.com.ua:


МИКОЛА КОХАНІВСЬКИЙ ПРО ТЕ, НА ЯКИЙ ВИРОК ВІН ОЧІКУЄ (перепрошую за погану якість звуку, було дуже шумно):

Tags: Білозерська, журналисты, суды, фотосъемка в судах
Subscribe
  • Post a new comment

    Error

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

    When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
    You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.
  • 0 comments